Філософські ідеї прав людини в Стародавньому світі

Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. А згодом, в античні часи, подібні погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов'язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед політичними. Отже, давньогрецькі погляди про права людини сформувались у загальному руслі міфологічних уявлень про те, що поліс (місто - держава) і його закони мають божественне походження і спираються на божественну справедливість. Право взагалі і права окремих людей - членів поліса беруть початок, згідно з цим уявленням, не в силі, а в божественному порядку справедливості.

Давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (бл. V-IV ст. до н.е.) вважав закон і державу штучними, побічними і обумовленими якимось природними началами ( звичайним розвитком людського суспільства). За Демокрітом - все, що відповідає природі, існує «по правді», справедливе, а те, що не відповідає - несправедливе.У свої працях Демокріт неодноразово підкреслював, що бідність при демократії настільки краща за так зване благополуччя громадян при царях, наскільки воля краща за рабство.

Велика ідея природної рівності і волі всіх людей вперше була висловлена софістами (V-IV ст. до н.е.). У центр головного мірила всіх речей вони поставили не традиційне божественне начало, а людину.

Для Сократа (469-399 pp. до н.е.) свобода - прекрасне і величне надбання як для людини, так і для держави, яке можливе лише за умови дотримування всіма розумних і справедливих законів поліса. А кожній людині властива індивідуальна свобода і автономія особистості.

Ідеї Сократа про свободи і права людини були розвинені його учнем Платоном (427-347 pp. до н.е.). Останній розробив проект ідеальної держави, де відсутня приватна власність і поділ людей на вільних та рабів. Услід за піфагорійцями Платон визнає рівноправність чоловіка і жінки, хоча в число вищих правителів жінки в його ідеальній державі не входять. За Платоном справедливість в ідеальній державі, яку він описує в творі-діалозі «Держава» - це коли кожний займається своєю справою, ніхто не захоплює чужого і не позбавляється власного. Справедливість передбачає певну рівність. Але при цьому Платон розуміє два види рівності: «геометричну рівність» (рівність гідності і доброчесності) і «арифметичну рівність» (рівність міри, ваги, кількості). Перевагу він віддає першому виду рівності, де дійсно люди можуть бути рівними.



В подальшому ці погляди Сократа були розвинені Арістотелем (384-322 pp. до н.е.), який право трактує як політичну справедливість, яка на його думку виявляється між людьми вільними і рівними.При цьому політичне право він поділяє на природне і волевстановлене (тобто позитивне) право.

Природно-правові ідеї давньогрецьких мислителів про свободу і рівність всіх людей отримали подальший розвиток у Стародавньому Римі.

Відомий римський імператор, філософ, представник стоїцизму МаркАврелій (121-180 pp.) вважав, що в державі повинні бути єдині для всіх закони, поважатися свобода підданих, а управління здійснюватися на засадах рівності і рівноправності всіх громадян.

З позицій природного права вчення про державу, закон і права людей дуже грунтовно розробив давньоримський політичний діяч, оратор, письменник Марк Тулій Ціцерон (106 - 43 pp. до н.е.). Він вважав, що в основі права лежить притаманна природі справедливість, яка є вічною, незмінною і невід'ємною властивістю природи в цілому, включаючи і людську природу.

За Ціцероном справжній закон - це розумне положення, яке відповідає природі, поширюється на всіх людей, категорія постійна, вічна, яка закликає до виконання обов'язку, наказує, забороняє, утримує від злочинних діянь.

Значення цієї справедливості, стосовно прав людини, полягає в тому, що вона, за Ціцероном, віддає кожному своє і зберігає між ними рівність. Стверджуючи це, мислитель, в першу чергу, звичайно веде мову про правову рівність людей, а не про урівнювання їх майнового стану.

Ціцерон, всіляко звеличуючи політичну і правову активність громадян, підкреслював, що при захисті свободи громадян взагалі не може бути інтересів приватних осіб.


6354590170826709.html
6354612885095480.html
    PR.RU™